Гідні умови навчання не обмежуються якістю лекцій або ефемерною атмосферою взаємоповаги, яка часто лише прикриває накопичені соціальні конфлікти. Неможливо говорити про гідні умови навчання без гідного ставлення до людей, які залучені в цей процес — студентів і викладачів. Тривога, яку спричиняє відсутність стабільного житла, невпевненість, чи вистачить грошей заплатити за обід, страх бути покараними за профспілкову діяльність схоже не є значущими для якості освіти в очах можновладців. Студентам із молодіжного кола польської профспілки «Робітнича ініціатива» набридло чути відмовки та бачити ігнорування їхніх проблем у стінах закладів освіти — 23 травня вони розпочали окупаційний страйк у Варшавському університеті (далі також — UW).
Протестувальники захопили корпус Студентського самоврядування на Краківському Передмісті 24 у самому центрі головного кампусу. Вони висунули вісім вимог: п’ять до адміністрації Варшавського університету і три до Міністерства науки та вищої освіти Польщі. Ключова вимога страйкарів полягає у відкритті громадських їдалень у всіх кампусах UW; наразі в університеті працює лише одна така їдальня.
Крім забезпечення студентам і працівникам університету можливості доступно та якісно харчуватися, вони вимагають надати плани щодо створення нових гуртожитків і відкрити доступ до приміщень будівлі самоврядування всім учасникам освітнього процесу, незалежно від їхньої формальної чи політичної приналежності.
Серед вимог до міністерства: створення спеціального фонду для розвитку інфраструктури громадських їдалень при університетах по всій країні. Від міністерства також вимагають посприяти зупиненню репресій проти студентів Яґґелонського університету. Як страйк стосується Яґеллонського університету в Кракові? Річ у тім, що навесні у відповідь на боротьбу за гуртожиток «Камьонка» адміністрація університету позбавила семеро активістів їхніх студентських прав. Як справа з краківською «Камьонкою», так і випадок жорсткого «поліційного» тиску університету на активістів стали надзвичайно важливими викликами для місцевого студентського руху. Якщо один університет може репресувати, насилати на студентів поліцію і карати їх за те, що вони борються за покращення соціальних умов, то що заважає й іншим закладам освіти перетворитися на авторитарні структури. «Спротив виходить за межі окремих робочих місць та університетів, оскільки ізольовані групи є слабшими. Тільки об’єднуючи сили, ми здатні бути ефективнішими, не лише перемагаючи, але й розбудовуючи самоорганізацію», — наголошують страйкарі, пояснюючи свої вимоги.
Чи не було іншого виходу, окрім як захоплювати університет? Розгляньмо історію зі «столувками» UW від самого початку.
У 2018 році в бібліотеці Варшавського університету закрили приватну їдальню Rewers. Відтоді єдиною громадською їдальнею в університеті залишилася та, що на вул. Обозній. А навколо університету свої послуги пропонували лише дорогі приватні заклади, де, скоріш за все, єдиним доступним вибором була нездорова їжа. Через це студентам часто залишалося лише купувати булочки в «Жабка» та й на ходу їх їсти.
У жовтні 2023 року після серії протестів студентів UW активісти надіслали відкритого листа до ректорату з вимогою створити нові громадські їдальні. У відповідь адміністрація пообіцяла відкрити нову їдальню з доступними цінами та подовженим графіком роботи в корпусі університетської бібліотеки.
У березні 2024 року ректор Варшавського університету Алойзи Новак заявив, що їдальня в корпусі бібліотеки «на 98%» буде відкрита вже у жовтні. Проте в червні виявилося, що жодних затверджених планів немає.
У жовтні того ж року профспілка почала збір підписів за відкриття громадської їдальні до кінця 2024 року. У відповідь університет повідомив, що їдальня відкриється у 2025 році, проте її буде обслуговувати приватна компанія. Відповідно, заклад не матиме статусу громадської їдальні! Ініціативну групу не задовольнила така відповідь , тож у січні 2025 року активісти надіслали новий відкритий лист із понад 1300 підписами.
Паралельно студенти вели боротьбу за їдальню для кампусу факультету Фізики. Після ремонту приміщення «0.48», що коштував понад мільйон злотих, університет оголосив тендер на оренду простору приватному підприємству. Студенти вимагали скасувати тендер і створити громадську їдальню, але декан відмовився, аргументуючи, що приміщення замале.
Незважаючи на велику кількість підписів під заявою — понад 500, — , адміністрація відмовилася визнати її легітимною й продовжила переговори з приватним підрядником. Пропозицію перенести їдальню до нового корпусу факультету Психології проігнорували.
У березні активісти організували публічну дискусію «Що там з тією їдальнею?», яку намагалися скасувати, закривши студентський клуб. Захід усе ж відбувся в коридорі, зібравши чимало охочих.
Ані протести, ні листи та розмови не змінили риторику та дії адміністрації. Від питання розвитку соціальної інфраструктури університет або відводив очі, або покладався на логіку прибутку, перекладаючи свої обовʼязки на приватний сектор. Студентське самоврядування зупинилося лише на помʼякшених рекомендаціях ректорові зайнятися проблемою їдалень, всіляко уникаючи мови про саме «громадські» їдальні та прямих вимог до влади розпочати зміни із прозорим звітуванням. Захоплення простору університету стало крайньою мірою, реакцією на ігнорування владою попередніх дій профспілки та відхилення спроби розпочати діалог. Конфлікт вийшов за межі слів і закликів. Коли студенти та студентки почали постійно бути присутніми в кампусі, протест прийняв реальну матеріальну форму.
Захоплення університетських приміщень — це поширена практика студентських організацій закордоном. Цей метод боротьби може використовуватися для того, щоб відстояти території навчального закладу від приватизації, не дати адміністрації позбавити нас просторів, які слугують на благо академічної спільноти. Але також окупаційний страйк може стати інструментом, щоб привернути увагу до ширших проблем, змушуючи владу реагувати в екстреному режимі. Один із найбільш відомих таких страйків відбувся в Хорватії у 2009 році. Студенти захопили будівлю факультету гуманітарних і соціальних наук в Загребі на цілих 35 днів, вимагаючи від влади повністю безкоштовної й доступної освіти. На терені захоплених приміщень вони проводили лекції, дискусії, воркшопи з метою довести, що альтернативні форми організації освітнього процесу існують, а студенти можуть бути набагато горизонтальніше залученими в цей процес. Щоб задокументувати свій досвід та передати його через покоління, хорватські студенти випустили книгу The Occupation Cookbook, матеріалами з якою надихалися, зокрема, наші польські товариші.
Тож, відкладати не було сенсу. 23 травня о 19:00 з другого поверху будівлі студсамоврядування UW були вивішені банери з гаслами «Вимагаємо громадських їдалень» і «Скасувати обвинувачення студентам Яґеллонського університету». Активісти захопили приміщення навчального закладу. Майже відразу до них прийшов проректор зі справ студентства та правління студентського самоврядування Варшавського університету. Із самого ж початку адміністрація показала, що ніякого простору для діалогу бути не може: усі, хто покидав територію будинку, уже не могли повернутися назад. Страйкарі були замкнені в будівлі. На допомогу їм прийшли солідарні студенти та працівники, які передавали їм їжу, воду та обладнання на другий поверх через вікно. Попри заяви про свободу протесту та академічну спільноту, було застосовано тактику, відому з практики великих корпорацій, які активно намагаються зірвати страйки, ускладнюючи їх проведення.
Вранці другого дня виявилося, що і брама у внутрішній двір закрита. У повній відсутності реакції з боку ректора охорона, самоврядування та адміністрація отримували суперечливі вказівки і не знали що робити. Тоді відбувся перший пікет для того, щоб наголосити і нагадати адміністрації: «зачинення брами перед протестом — це обурливо, це найгірша можлива практика». Ввечері ж під брамою зʼявилися перші намети. Частина активістів провела ніч під відкритим небом, у той час як інша частина досі була замкнена в будівлі.
Тиск на владу спрацював, завдяки чому на третій день, 25 травня, брама була відчинена. Страйкарі закликали всіх небайдужих долучитися до їхньої акції та почали проводити різні цікаві освітні події на терені захопленого кампусу. Кожного дня під час страйку бажаючі студентки чи викладачі можуть провести лекцію чи майстерню. Теми лекцій, які можна знайти в програмі такого вільного університету, варіюються від антропології, астрофізики, політичної освіти до історії Гарфілда чи розбору гри Disco Elysium. Підтримати страйк завітали з концертами також андерграундні гурти, а 4 червня відбувся так званий «coffee rave»: «маємо продовжувати вчитися, тому пʼємо каву», — жартівливо зазначає одна з активісток.
У той час як у внутрішньому дворику корпусу царить атмосфера свободи навчання та захопливого студентського дозвілля, костяк організації веде жорстку боротьбу в кабінетах та адміністративних інстанціях, вишукуючи ректора, який мав би першим бути присутнім за столом переговорів. Ні університет, ні міністерство не мають наміру вести реальні переговори. Замість діалогу вони застосовують тактику затягування й ігнорування, сподіваючись, що страйк затихне сам собою, а втомлені студенти опустять руки.
За майже два тижні страйку активісти Робітничої ініціативи намагалися достукатись до влади різними способами. Профспілківці взяли участь у сенатській комісії з соціальних питань Варшавського університету, яка частково підтримала їхні вимоги. Домагаючись реакції від міністерства, вони відвідали публічні дебати в Університеті SWPS, де мала виступати заступниця міністра освіти, щоб наголосити: час для символічних жестів минув — потрібні тристоронні переговори між студентами, університетом і міністерством. Ходили страйкарі й до самого міністерства. У п’ятницю, 30 травня, вони намагались особисто передати офіційні листи до міністерства і ректорату з вимогою негайного початку переговорів. Міністерство прийняло лист без проблем, а от із ректоратом були певні труднощі. Охоронці відмовилися впустити активістів, і поки студенти чекали під ректоратом, на роботу приїхав ректор Алойзій Новак, який вийшов із лімузина і сховався за охороною. Він відмовився приймати лист та сказав, що страйкуючі студенти не є для нього «партнерами для розмови». Адміністрація перешкодила поданню листа, хоча зобов’язана приймати офіційну корреспонденцію.
Ректор намагається далі вдавати, що нічого не відбулося, а академічне життя спокійно продовжується. Із цієї причини 31 травня активісти відвідали церемонію вручення докторських дипломів — помпезний і масштабний захід за неіснуючі для базових потреб студентства університетські кошти. На ньому ректор в урочистому вбранні ксьондза був перебитий вигуками з мегафонів. Він швидко виправдався і повідомив святковому натовпу: «переговори вже тривають», — що, звісно, було далеко від правди. Як ми вже могли помітити, слова для ректора Варшавського університету не мають ніякого значення, що не можна сказати про публічний образ, вилизаний брехнею. 25 жовтня 2023 року він пообіцяв відкрити нову громадську їдальню, на яку досі не знаходяться кошти, у той час як правління університету знаходить кошти, щоб призначати йому захмарні премії. Навчальний заклад стрімко перетворюється на феодальну власність ректора, де його влада не обмежується майже нічим.
Вже 16 днів триває окупаційний страйк у Варшавському університеті. Із кожним днем ми все чіткіше бачимо наскільки абсурдною і лицемірною є система освіти в Польщі. Тут, в Україні, нас не дуже дивують труднощі, з якими стикаються наші закордонні товариші: так само і у нас управлінські структури навчальних закладів часто узурпують владу, ігнорують реальні потреби і голоси студентства. Так само вони говорять про значимість академічної спільноти, а потім нахабно її зневажають і обдурюють. Ми можемо чітко засвідчити певні спільні тенденції глобального університету, керованого логікою прибутку. Перетворення освіти на бізнес — це прикра реальність, з якою ми не можемо миритись. Тому ми не можемо не підтримати студенток і студенток із Польщі, які не впадають у розпач і послідовно виборюють свої соціальні права у Варшавському університеті. Ми бажаємо їм успіху та скорої перемоги і продовжуємо пильно слідкувати за розвитком подій.